ДОСЬЄ. ОСОБИСТОСТІ БІЗНЕСУ Пішов, щоб повернутися: історія агрохолдингу Allseeds


Чи вдасться В'ячеславу Петрище побудувати найбільший олійно-жировий холдинг в Україні?

У 2010 році В'ячеслав Петрище був змушений продати компанію Allseeds, яку будував 15 років, своєму конкуренту Андрію Веревському. Будь-хто інший після такої угоди вийшов би з великої гри. Але тільки не Петрище − тепер він створює найбільший в Україні олійно-жировий холдинг із тією ж назвою.

З вікна офісу В'ячеслава Петрище на Подолі відкривається прекрасний краєвид на Дніпро. Колись сюди причалювали навантажені зерном баржі − неподалік розташований один із найстаріших київських елеваторів. На стінах − фотографії власника компанії Allseeds Петрище з друзями та знайомими, у тому числі з нинішнім губернатором Одеської області Міхеїлом Саакашвілі.

У середині липня Саакашвілі привітав Петрище з відкриттям першої черги нового олійно-екстракційного заводу в порту Південний. Переробна потужність підприємства − понад 700 000 т насіння соняшнику на рік. Петрище інвестував у проект близько $200 млн, до 2021-го він збирається вкласти ще $400 млн у будівництво другої і третьої черг, а також у розвиток експортної інфраструктури.

Ушел, чтобы вернуться

У 2010 році у В'ячеслава Петрище від компанії залишилася тільки назва
Сергій Поляков для «Forbes Україна»
«У мене до Веревського ніяких претензій немає і бути не може. Бізнес нікого не щадить»

Такий швидкий темп Петрище взяв неспроста: у нього є мета, досягти якої йому завадили події п'ятирічної давнини. Власник Allseeds хотів побудувати компанію з капіталізацією $1 млрд. І, за його словами, був до цього близький. У 2010-му оборот Allseeds сягав майже $0,7 млрд. Компанія була одним із найбільших в Україні гравців динамічного ринку соняшникової олії. Однак обставини змусили Петрище продати холдинг конкуренту − власникові компанії «Кернел» Андрію Веревському. Набагато дешевше, ніж Петрище розраховував.

«У мене до Веревського ніяких претензій немає і бути не може. Бізнес нікого не щадить», − знизує плечима підприємець. І все ж осад лишився: навіть через п'ять років тема угоди для веселого, схильного до хороших жартів і міцного слівця бізнесмена залишається болючою.

«Андрій купив усе, крім нашого чесного імені», − каже Петрище. Під цим ім'ям він почав будувати нову компанію. «Будь-хто інший після угоди пішов би з бізнесу, але тільки не Слава», − зазначає давній друг бізнесмена, президент Української аграрної конфедерації, народний депутат Леонід Козаченко.

Виторг Allseeds у 2014 році склав приблизно $360 млн, компанія експортувала близько 436 000 т олії. Ще кілька років − і нова Allseeds вийде на показники свого попередника. «Я, мабуть, у цій країні єдиний ідіот, який зараз щось будує», − жартує Петрище. Він звик іти своїм шляхом, а не дорогою більшості. Трудова біографія Петрище почалася цілком традиційно − на Київському мотозаводі, куди він відразу після школи влаштувався різьбонакатником. «Досі не розумію, як ці мотоцикли їздили з моєї різьбленням!» − сміється бізнесмен.

На початку 1990-х у центрі Києва розбирали старі будівлі − звільняли місце для нових будівництв. Петрище не упустив шанс заробити на цьому. Він влаштувався водієм вантажівки на одне з київських автотранспортних підприємств. Матеріали, які залишилися від розібраних будівель, збував у навколишніх селах. Назад повертався завантажений овочами і фруктами, які реалізовував на київських ринках. За день Петрище вдавалося заробити близько 300 рублів.

Після розвалу Радянського Союзу в Україну приїхало багато іноземців, які шукали можливість заробити в молодій багатообіцяючій країні. З одним із них, грецьким підприємцем Теодором Маргеллосом, Петрище познайомився в 1991 році. «Тед пообіцяв взяти Славу на роботу, якщо він вивчить англійську мову, − згадує Козаченко. − Всього через місяць Петрище непогано розмовляв англійською». «В'ячеслав усе схоплює на льоту, блискавично оцінює ситуацію», − розповідає екс-голова правління і екс-CEO Allseeds Group та нинішній голова правління і CEO Lauffer Group Любомир Мудрич.

Засновник Allseeds В'ячеслав Петрище
DR

Маргеллос кілька років пропрацював в американській продовольчої компанії Cargill. Він швидко оцінив агроресурсний потенціал України.

«У ті часи маржинальність на ринку соняшнику складала близько 200-300%. Звісно, це приваблювало багатьох бізнесменів і з України, і з-за кордону. Як мовиться, маржинальність у 300% покривала з лишком всі ризики», − згадує Петрище.

Він став правою рукою Маргеллоса. Разом вони створили компанію Euro Meal, яка торгувала зерновими та олійними культурами. Вчитися всьому доводилося буквально на ходу. Одного разу Петрище на два дні вирушив у Миколаїв, щоб завантажити на судно першу партію насіння соняшнику. Але затримався на місяць. «У процесі навантаження мені довелося познайомитися з усіма, починаючи від докера і закінчуючи головою ОДА», − згадує бізнесмен.

Через рік роботи Маргеллос зметикував, що треба йти далі, в переробку. У 1993-му він приватизував Дніпропетровський олійно-екстракційний завод. Тоді багато підприємств простоювали через нестачу сировини, але Euro Meal на той час встигла налагодити відносини з селянами, тому змогла швидко завантажити свій завод. Все йшло добре до тих пір, поки Петрище не захотів стати партнером Маргеллоса. «Тед не погодився, і ми розсталися», − ділиться бізнесмен.

Крім Петрище в агродепартаменті Euro Meal працювали ще два продавці: Володимир Винниченко і Сергій Рябухін. Вони звільнилися разом із Петрище і втрьох створили нове підприємство, яке назвали просто − «Зерноторгова компанія». Акції поділили порівну, контрольного пакету не було ні в кого.

Після звільнення ключових менеджерів справи у Маргеллоса пішли на спад. «Петрище пішов від грека з усіма контрактами», − розповів один зі співрозмовників Forbes. У 1995 році Маргеллос продав Дніпропетровський ОЕЗ французькій Cereol (в 2002-му компанію поглинула Bunge).

Весь цей час партнери шукали можливість знову увійти в переробку. У 1998 році вони купили завод «Кіровоградолія». У реконструкцію підприємства інвестували $70 млн, і всього через рік завод випустив першу партію соняшникової олії. У 2000-му «Зерноторгова компанія» перестала займатися продажем зернових і повністю перейшла на виробництво і торгівлю олією. «У нас не було власних портових елеваторів, − пояснює Петрище. − Зерновий ринок дуже волатильний, маржинальність на ньому низька, тому, якщо ти не контролюєш всі потоки, багато втрачаєш».

У 1999-му Верховна Рада ввела 23%-ве мито на експорт насіння соняшнику. Петрище був одним з головних ініціаторів цього рішення, яке дало імпульс стрімкому розвитку української олійно-жирової галузі. Набирала обертів компанія «Сонола» Станіслава Березкіна (згодом перейменована в групу «Креатив»). ОЕЗи «Зерноторгової компанії» і «Соноли» знаходилися недалеко один від одного, в Кіровоградській області. У 2001 році два найбільших виробники вирішили стати партнерами і побудували завод із виробництва модифікованих жирів. Частки в новому проекті розділили порівну. Але партнерство тривало недовго − близько двох років.

«Я казав, що 50 на 50 із Березкіним − невдалий варіант з точки зору управління бізнесом, − згадує давній знайомий власника Allseeds. − Петрище далекий від ідеалу доброчесності, але поруч із Березкіним навіть він − янгол». Конфлікт між акціонерами почався вже через рік після запуску підприємства. Партнери ніяк не могли вирішити, хто головний, і розійшлися в поглядах на майбутнє заводу.

«З Березкіним ми розсталися досить цивілізовано», − розповідає Петрище. «В'ячеслав не любить віддавати кермо влади», − зазначає Козаченко.

За словами одного зі співрозмовників Forbes, при виході з проекту власники «Зерноторгової компанії» отримали ті ж $4 млн, з якими входили в проект. Петрище впевнений, що вчасно вийшов із цієї інвестиції, тому що компанія «Дельта Вілмар» приступила до будівництва в порту «Південний» великого заводу з переробки тропічних олій. «Я прийняв рішення терміново продавати свою частку Березкіну чи ще комусь, тому що розумів: з «Вілмаром» ми змагатися не зможемо», − каже Петрище.

«Allseeds була найбільш корпоративно структурованою та організованою компанією на території СНД»

У середині 2000-х «Зерноторгова компанія» активно розвивалася. Партнери купили кілька елеваторів, Миколаївський маслозавод, побудували термінал з перевалки олії, збиралися будувати ще один МЕЗ, активно освоювали зовнішні ринки − відкрили офіси в Єгипті та Швейцарії (бренд Allseeds вони створили в 2000 році для роботи за кордоном), зайнялися структуруванням компанії. У 2005-му на її частку вже припадало близько 10% світового експорту соняшникової олії, оборот сягав майже $300 млн.

Біда прийшла несподівано − від серцевого нападу навесні 2005-го помер Рябухін. Між партнерами майже відразу почалися розбіжності. «Рябухін створював хороший баланс у компанії», − підтверджує Петрище. «Петрище та Винниченко були різними за характером, підходами. Кожен по-своєму бачив розвиток Allseeds», − розповідає Мудрич. «Якби не смерть Рябухіна, їхня компанія зараз була б на іншому рівні. Вони були б №1, − упевнений власник зернотрейдингової компанії, яка працювала з Allseeds. − Двигуном бізнесу був Рябухін».

У 2006 році головою правління холдингу став Мудрич, якому партнери доручили структурувати компанію, щоб потім вивести її на IPO. Тоді ж Allseeds однією з перших в Україні привернула великі синдиковані кредити від міжнародних банків. «Коли ми вперше зустрілися з Петрище, він мені здався приємним співрозмовником і набагато молодшим за свої роки, добре розмовляв англійською», − згадує Мудрич. Петрище та Винниченко планували довести капіталізацію Allseeds до $1 млрд.

Петрище відповідав за трейдинг, Винниченко і Вікторія Рябухіна (вдова Сергія Рябухіна) займалися фінансовими та адміністративними питаннями. У 2008-му на частку Allseeds припадала чверть експорту олії з України, близько 10% світових продажів цього продукту і 15% сукупного виробництва соняшникової олії в країні. «Allseeds працювала, як годинник», − зауважує Мудрич.

Компанія була ласим шматком для інвесторів. «Ми вели переговори про злиття, про спільний вихід на IPO», − згадує власник компанії ViОil Віктор Пономарчук. Allseeds цікавилися такі міжнародні гіганти, як Cargill і Bunge. «На початку 2008-го я в складі консорціуму інвесторів вів переговори з акціонерами Allseeds, − розповідає голова наглядової ради групи компаній «Рамбурс» Олексій Гаврилов. − Ми готові були заплатити $300 млн за контрольний пакет». Всю компанію тоді оцінювали в $500-650 млн. Але власники були впевнені, що вона коштує не менше $1 млрд.

Пішов, щоб повернутися: історія агрохолдингу Allseeds

На той час на ринку з'явився ще один великий гравець − компанія «Кернел» Веревського. До 2008-го вона увійшла в п'ятірку лідерів українського трейдингу і трійку найбільших виробників соняшникової олії з часткою 17%, провела IPO на Варшавській біржі.

Капіталізація «Кернела» досягла $1 млрд. Переробні потужності обох компаній були співставними (близько 600 000 т соняшнику на рік), але в Allseeds були сильніші позиції на зовнішніх ринках.

Наприкінці 2008 року між акціонерами Allseeds розгорівся конфлікт. Вивести компанію на IPO партнери не встигли − гримнула криза. Але Винниченко з Рябухіною все одно були сповнені рішучості продати підприємство. Петрище відмовляв їх: мовляв, не можна це робити в розпал кризи.

Веревський останні два роки не зводив очей зі свого основного конкурента. Йому Allseeds потрібна була для того, щоб остаточно затвердити свою монополію на українському ринку соняшникової олії. У 2007-му він готовий був купити компанію за $400 млн. Але тоді її власники відмовилися, вважаючи цю пропозицію не надто вигідною.

Коли розбіжності між акціонерами Allseeds досягли піку, Веревський скористався ситуацією. Цього разу він був єдиним претендентом. Поки інші боролися з наслідками кризи, «Кернел» показав майже двократне зростання виторгу порівняно з 2008 роком, а його EBITDA збільшилася в півтора рази.

За спиною у Петрище два інших акціонера почали переговори з Веревським. Мудрича на цей час відправили в тривале відрядження на Кіпр. У січні 2010-го «Кернел» уклав опціон із Винниченком і Рябухіною на придбання контрольного пакету Allseeds за $42 млн. «Я б дав їм більше», − каже Петрище. Рябухіна та Винниченко так сильно хотіли продати свої частки, що навіть не наймали юристів для оформлення покупки: всім займалися фахівці Веревського. Але швидко провернути угоду не вдалося − Петрище виявився впертим.

Центр управління ОЕЗом Allseeds в порту Південному
Сергій Поляков для Forbes Україна

Він довго сперечався з власником «Кернела» і кілька разів подавав до суду через порушення своїх прав. «За наполегливістю Петрище не поступався Андрію, − розповідає один з інвестбанкірів, знайомий із деталями угоди. − Це дозволило йому одному отримати більше, ніж двом його партнерам, − близько $40 млн». З урахуванням боргу всю компанію оцінили в $230 млн.

Згадувати про угоду з Веревським Петрище не любить − йому шкода компанію, в яку він вклав стільки сил. «Сторінки в житті перегортати вмію. Перегорнув − пішов далі», − стверджує бізнесмен. Неохоче розповідає про угоду з «Кернелом» і Мудрич. Він упевнений, що акціонерам не варто було продавати компанію. «Вона була найбільш корпоративно структурованою та організованою на території СНД, − підкреслює Мудрич. − Своєю репутацією я багато в чому зобов'язаний роботі в Allseeds».

Операцію з «Кернелом» Петрище уклав у січні 2010-го, він продав усі активи компанії, але назву залишив за собою. І вже в квітні Allseeds зайнялася експортом соняшникової олії. «Цю галузь я добре знав», − пояснює бізнесмен. До того ж майже всі співробітники компанії після угоди з Веревським залишилися з Петрище.

Пішов, щоб повернутися: історія агрохолдингу Allseeds

Досвідчений трейдер добре розумів, що на одній торгівлі довго не протягнути. І почав підшукувати землю для будівництва нового заводу і навантажувального терміналу. Цього разу Петрище вирішив будуватися в порту Південний.

«Я зрозумів, що завод у порту з точки зору логістики набагато ефективніший, ніж завод всередині країни», − зазначає бізнесмен. Термінал з власною залізничною гілкою компанія запустила в 2013-му. Рослинну олію сюди доставляють «Кернел» і МХП. «Глибина порту в Південному дозволяє Allseeds економити до $600 000 при перевалці 30 000 т олії в один танкер», − розповідає директор департаменту інвестиційно-банківських послуг Concorde Capital Віталій Провоторов.

Першу чергу ОЕЗ Петрище побудував усього за рік. «Це новий тип будівництва олійно-екстракційного заводу в Україні, так званий бразильський варіант, − каже генеральний директор асоціації «Укроліяпром» Степан Капшук. − Петрище почав з будівництва терміналу, і тепер у нього в порту замкнутий цикл: власне відвантаження і виробництво ». Новий ОЕЗ зможе переробляти три види насіння олійних культур: соняшнику, сої та ріпаку.

«Це нещастя Веревського, що він дотиснув ту угоду, − каже власник найбільшого українського зернотрейдера «Нібулон» Олексій Вадатурський. − Слава тепер не відступить: побудує нову компанію, кращу і більшу. З ним Веревському буде складно конкурувати в майбутньому».

Створити холдинг вартістю $1 млрд − мета, але не сенс життя Петрище. Він не ночує на роботі. Управління компанією довіряє менеджерам. «Моє завдання − це стратегічний розвиток та інвестиції, а далі кожен повинен займатися своєю справою», − переконаний власник Allseeds.

У нього достатньо вільного часу, який він присвячує своїм захопленням − полюванню та велоспорту. «Пам'ятник собі будувати я не хочу − якщо з'явиться покупець на мою компанію, я її продам», − каже бізнесмен.http://forbes.net.ua



 


__________________

Чи потрібна Україні своя валюта?




Результати голосування

 

  Ми тут...