Друзі, а у Вас є найцікавіше місце в Україні??? в мене є - Зникле місто Червоногород у зеленому кратері в Заліщицькому районі Тернопільської області.

Це просто унікальне місце в якому диханя зупиняється..... Мене доля звела з ним ще у далекому 1986 році, ще тоді, коли про це місто мало хто знав... Це зараз Червоногород місце паломництва великої кількості туристів.

Що таке Червоногород - зелений каньйон, в якому колись було старовинне місто від якого залишилось дві башти, розвалини костелу, також діючий дитячий табір (з часів СРСР), двохярусний Джуринський водоспад, річка, розвалини невеличкої ГЕС, і .... ліс, ліс, скелі, скелі... і шалена аура яка зачаровує...

Вперше це місце побачив у 1986 році, коли з братом приїхали відпочивати у піонерський табір Ромашка (третє фото), який рошташований у центрі кратера. І.... зразу був зачарований..... їздили в цей табір три роки підряд, ... знаю кожний клаптик землі, і башнях, і на криші костелу, і в лісі, і в підвалах костелу.... все. У дорослому жітті постійно бував...... Скажу так: хто не був в Чероногороді - той не бачив Україну !!!

Джуринський водоспад найбільшій рівнинний водоспад в Україні, висота складає 16 метрів. Утворився в результаті прориву річки Джурин у вузькій кам’янистій закруті. До цього річка огинала пагорб, на якому розташовані руїни Червоноградського замку. За легендами турки відвели річку під час облоги замку (проте цілком імовірно, що річка змінила русло і без допомоги людини). Раніше біля водоспаду працювала водяний млин, руїни якої видно і зараз, а з початку 1950-х до початку 1960-х - ГЕС (у той час поруч існувало Червоногородське водосховище).

Місце - на півдні Тернопільської області, в Заліщицькому районі, біля села Нирків. Давність поселення не викликає сумнівів: вже у ІХ сторіччі про місто на південно-західному Поділлі згадують давні літописи, називаючи його "Червоний Город". Ще до татаро-монгольської навали 1240 року за нього билися та сперечалися князі Київської Русі. На зміну татарам приходять великі князі Литовські: Ольгерд наносить степовикам нищівного удару на річці Синюсі і близько 1313 року дарує своїм небожам, трьом братам Корятовичам. Вони укріплюють замок, а ще зводять тут перший кляштор для місіонерів-домініканців.

Король Ягайло у 1395 році мечем та вогнем змінює "прописку" замку - віднині ці землі належать Польщі. Червоноградські господарі змінюють один одного: юний Спитко з Мельштина, його молода вдова, бунтівний князь Свидригайло, Великий князь Вітольд... У 1434 році Червоноград отримує статус королівського міста, а за 14 років - магдебурзьке право. Розвиваються торгівля та ремесла, а за ними у багатіюче місто повертаються домініканці. На початку ХVІІ сторіччя Даниловичі, нові власники цих земель, замість дерев'яної фортеці зводять тут укріплений валами мурований замок. А у 1615 році і домініканці справляють новосілля: поруч постає величний костел на кошти побожного подружжя Лісєцьких.

Турецьке ярмо (1621-1672 роки) тугою петлею стягнуло життя княжого міста, і коли яничари покинули цей край, замість Червоногороду існувало лише маленьке сільце. Позаду слава войовничої столиці князівства, попереду - титул найкрасивішої сільської садиби Польщі.

Старі пани відходять, а їхні нащадки зводять на горі над замком сімейний мавзолей. Не було в тогочасній Європі скульптора більш відомого, аніж датчанин Бертель Торвальдсен, і не було у Гелени Понінської скорботи більшої, аніж жаль за передчасно померлими донькою та сином. Тому у 1835 році у Римі володарка Червонограду замовляє скульптору надгробок на знак пам'яті про дітей. Сім років працював геній над своїм шедевром. Еліта Польщі змогла оцінити працю майстра - перш ніж зайняти своє місце в сімейному мавзолеї надгробок протягом року виставлявся у Варшаві.

(Сьогодні ця робота датського скульптора зберігається у Львівській картинній галереї. А родинна усипальня власників замку нині знаходиться в жахливому стані: шматки колонади біля входу, розорені склепи, обдерті стіни. Святість місця скорботи не зупинить мародерів.)

Неначе мавзолею було мало, у 1846 році княгиня Гелена відкриває у Червонограді монастир сестер Милосердя, які займалися вихованням сиріт та опікою над хворими.

Остання з власників резиденції, княгиня Марія Любомирська, робила все можливе для підтримання замку в належному стані. Але, Перша світова війна зруйнувала все.

 http://tenews.te.ua Fedor Levchenko